Нещодавно Прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив, що уряд обійдеться без грошей МВФ, а кредит Україні пообіцяв китайський центробанк.
В той час, коли в населення на руках знаходяться десятки мільярди доларів США, держава регулярно «побирається» за кордоном. Постає питання, навіщо нам фінансовий ринок. Візьму на себе сміливість нагадати Прем’єр-міністру, що в умовах ринкової економіки мобілізація і перерозподіл грошових коштів між учасниками економічних відносин здійснюється на фінансовому ринку, одним із сегментів якого є фондовий ринок. Ефективне здійснення економічних реформ потребує довгострокових інвестицій, що обумовлює пошук нових шляхів залучення інвестиційних ресурсів для вітчизняної економіки. Потенційними механізмами акумулювання та залучення інвестиційних ресурсів можуть стати інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди). В розвинутих ринкових економіках інвестиційні фонди разом із страховими компаніями та недержавними пенсійними фондами вважаються одними з найбільш потужних інвесторів, які акумулюють кошти індивідуальних інвесторів, перетворюючи їх в інвестиційні ресурси. За допомогою інвестиційних фондів фізичні та юридичні особи можуть зберігати або примножувати свої накопичення, стаючи при цьому інвесторами. Проінвестовані ними кошти потрапляють в різні сфери економіки країни, створюють додаткові робочі місця, виступають джерелом фінансування підприємств.
З моменту своєї появи в Україні інвестиційні фонди так і не змогли «вийти в маси». Причини низького рівня інвестиційної активності ІСІ на етапі створення обумовлювались особливостями приватизаційних процесів. Так, із здобуттям незалежності Україною розпочався процес капіталізації та перерозподілу державної власності, а не розвитку фондового ринку. Внаслідок проведення приватизації контроль над вітчизняним акціонерним капіталом отримали окремі групи осіб, залишивши осторонь широкі маси населення. Нові власники підприємств не були зацікавлені в «розмитті» належних їм контрольних пакетів акцій. Тому ІСІ позбавлялись найбільш поширеного об’єкту інвестування - акцій вітчизняних емітентів. Результати приватизації «підривали»» довіру населення до ІСІ. Додавала негативу інформаційна закритість вітчизняних емітентів, яка не дозволяла навіть оцінити їх інвестиційну привабливість, не кажучи вже про інвестування в них активів ІСІ.
Однією з головних проблем розвитку фондового ринку була і продовжує залишатись недовіра населення. Так склалось історично, що низький рівень довіри до фондового ринку, пов'язаний із «трастовими» скандалами 90-х років. В наш час неетична поведінка окремих гравців ринку спільного інвестування «кидає тінь» на всю індустрію. Зокрема, неприпустимою є практика зменшення активів ІСІ за один день більш ніж на 30%, що практикують окремі «лідери» фондового ринку. Довіру інвесторів потрібно заслужити, що наразі мало кому вдалось.
Іншою проблемою є невисока популярність ІСІ серед населення, яке в переважній своїй масі не сприймає їх як засіб збереження або примноження коштів. За даними соціологічних досліджень, проведених практично на піку розвитку ІСІ в 2007 році, 69,3 % респондентів нічого не знали про ІСІ, 20,4% знайомі з ІСІ та гроші в них не вкладали, 5,6 достатньо добре знайомі з ІСІ та гроші в них не інвестували, 3,1% вкладали гроші в ІСІ, 1,6% вагалися з відповіддю.
Однією із основних характеристик розвитку спільного інвестування залишається також психологічна не підготовленість населення. Для збереження і примноження заощаджень необхідно відмовитись від старих засобів накопичення «радянського періоду» та перейти до нових, апробованих в цивілізованому світі, одними з яких є інвестиційні фонди. Цьому процесу сприяє неспроможність традиційних способів примноження капіталу забезпечити дохідність інвестицій, яка би здатна була компенсувати рівень інфляції в нашій державі. Необхідно популяризувати ІСІ серед населення, а в нас пів-Києва обліплено рекламою піраміди «МММ», яка згодом «кине» більшість своїх інвесторів.
Натомість в розвинутих країнах існує історично сформована культура населення, що характеризує його ставлення до інвестиційних фондів. Наприклад, в США Закон про інвестиційні компанії був прийнятий в 1940 році. Ще одним важливим кроком в справі розвитку інвестиційної культури населення США став випуск Урядом в 1917 р. так званих «Liberty Bonds», які згодом придбало кілька десятків мільйонів американців. Це підвищило інвестиційну грамотність населення. І на даний час в США повноцінно функціонують тисячі взаємних фондів, інвесторами яких є кожна друга-третя родина, також поширені відкриті та закриті інвестиційні компанії.
В умовах олігархічної української економіки створені для акумуляції капіталів інвесторів та здійснення інвестицій в економіку України ІСІ, практично ізольовані від потенційних інвесторів і обмежені у можливостях інвестування. На діяльність ІСІ також впливають інфраструктурні проблеми фондового ринку, проблеми державного регулювання, низька ліквідність фондового ринку, проблеми нестачі фінансових інструментів тощо.
Як показало життя, самостійно і кардинально змінити подібну ситуацію компанії з управління активами, що управляють ІСІ, не можуть. Тут необхідні спільні зусилля українського суспільства та держави, комплексна та ефективна програма розвитку ІСІ. Потрібна ще й політична воля. Можливо, економічно доцільно залучати в економіку кошти «внутрішніх» інвесторів за допомогою фондового ринку, чим регулярно «побиратись» в МВФ або просити фінансової допомоги в Китаю, РФ чи Євросоюзу?
Наша безкоштовна бібліотека по інвестуванню знаходиться в розділі "Наші публікації"
Автор статті:
